Нестор Шуфрич

Нестор Іванович Шуфрич – народний депутат України. Член забороненої проросійської партії ОПЗЖ, голова комітету ВРУ з питань свободи слова.

Був членом Партії регіонів (2007-2014). Власник ФК "Говерла" (Ужгород) та телеканалу "UkrLive". Колишній власник проросійського пропагандистського телеканалу "Перший незалежний". Кандидат економічних наук (2004).

Місце народження. Освіта. Народився в Ужгороді. 1992 року закінчив історичний факультет Ужгородського держуніверситету.

Бізнес та політика. З 1989 по 1998 р. працював радником кооперативного об'єднання Ретро, заступником директора, директором, президентом СП Вест-Контрейд. Шуфрич не приховує, що він - цілком забезпечена людина, збудувала вже не один будинок, пересувається на позашляховику Мерседес, носить годинник вартістю $10 тис. Одним із джерел його доходів, за повідомленнями ЗМІ, був видобуток нафти та газу з вітчизняних родовищ.

1996 року Шуфрич став членом Соціал-демократичної партії України (об'єднаної). До 1998-го партійними сходами піднявся до члена політради, до 2003-го - до заступника голови СДПУ(о). У квітні 2005 року був обраний першим заступником голови партії Віктора Медведчука, ексглави Адміністрації президента Леоніда Кучми.

Шуфрич обирався народним депутатом України – до Верховної Ради III, IV, VI, VII, VIII та IX скликань. Працював у парламентському комітеті з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій, у комітеті з питань бюджету, комітеті з питань свободи слова

На виборах-2006 "есдек" Шуфрич йшов до парламенту за списком Опозиційного блоку "Не так!", який очолював однопартійець, експрезидент України Леонід Кравчук. До прохідного бар'єра блок не дотягнув. Натомість у Верховну Раду Автономної Республіки Крим першому заступнику Медведчука потрапити вдалося. А в грудні 2006-го Шуфрич отримав портфель міністра з питань надзвичайних ситуацій в уряді Віктора Януковича (хоча багато спостерігачів "сватали" цю посаду регіоналу Володимиру Сівковичу). "Він сам - надзвичайна ситуація", - такою була одна з перших політичних оцінок резонансного кадрового рішення. Тим не менш, чорнобильським "Укриттям", складами боєприпасів у Новобогданівці та різним пташиним грипом правляча коаліція і, зокрема, Партія регіонів довірили займатися саме йому. До речі, то був непоганий подарунок до 40-річного ювілею політика.

Ще одним вагомим "подарунком" від Партії регіонів для Шуфрича стало почесне 5-е місце у її списку на позачергових парламентських виборах-2007 після розпуску Верховної Ради V скликання (щоправда, попередньо Нестору Івановичу довелося розпрощатися з партквитком та високою посадою у СДПУ(о)). З іншого боку, регіонали напевно усвідомлювали, що таким чином вони отримують загартованого і досить ефективного та ефектного політичного гладіатора.

У березні 2010 року повернувся на посаду голови МНС в уряді Миколи Азарова. Проте вже в липні того ж року був зміщений і призначений заступником секретаря Ради національної безпеки та оборони Раїси Богатирьової.

З грудня 2012 року по листопад 2014 року – народний депутат України VII скликання від Партії регіонів (№27 у списку). Член Комітету з питань бюджету.

16 січня 2014 року голосував за "диктаторські закони" - пакет антидемократичних законів, які суттєво обмежували права громадян та свободу слова.

За наслідками позачергових виборів Верховної Ради, що відбулися 26 жовтня 2014 року, став народним депутатом України VIII скликання від партії Опозиційний блок (№7 у списку).

У листопаді 2017 року вступив до партії За життя, заснованої колишнім членом Опоблоку Вадимом Рабіновичем.

На парламентських виборах 2019 року обраний народним депутатом Верховної Ради IX скликання від партії Опозиційна платформа – За життя, №7 у списку. Голова Комітету з питань свободи слова у Верховній Раді ІХ скликання.

14 квітня 2022 року Верховна Рада призупинила діяльність фракції Опозиційної платформи – за життя. Припинення діяльності продиктоване рішенням РНБО від 20 березня про заборону діяльності деяких політичних партій, включаючи ОПЗЖ, на період дії воєнного стану. 12 травня 2022 року про розпуск фракції ОПЗЖ оголосили у парламенті.

З 21 квітня 2022 року входить до депутатської групи Платформа за життя та мир (ПЗЖМ) у Верховній Раді України IX скликання, створеної з колишніх членів ОПЗЖ.

Розслідування. 15 вересня 2023 року прокурори Офісу генпрокурора вручили Шуфричу підозру у державній зраді. За даними слідства, він виконував завдання колишнього заступника секретаря РНБО, який у 2014 році втік до Москви та був завербований ФСБ Володимиром Сівковичем для координації російської агентури в Україні. У Шуфрича провели обшуки, під час яких було виявлено документ зі схемою автономії для Донецької та Луганської областей. Він передбачав перейменування регіонів на "краї", широку автономію, проведення виборів та формування окремого уряду, а також парламенту. Також було виявлено низку забороненої радянської символіки: георгіївські стрічки, медалі, двоголові орли росіян, ордени. Того ж дня Печерський районний суд міста Києва взяв Шуфрича під арешт на два місяці без права внесення застави.

Людина-скандал. Шуфрича можна зарахувати до справді епатажних фігур, яких у вітчизняному політикумі, в принципі, небагато. Невипадково журналісти прозвали його "українським Жириновським", хоча сам політик "за всієї поваги до Володимира Вольфовича" таке порівняння не вважає вірним - "не бачить прямих паралелей". Водночас Шуфрич був і залишається одним із провідних ньюсмейкерів в інформаційному просторі України. Рідкісна політична подія не удостоювалася його коментаря чи оцінки. І навіть якщо висловлювання не завжди об'єктивні та адекватні, то вже практично напевно – різкі, яскраві та цитовані.

Політик часто опиняється в епіцентрі скандалів. Під час президентської кампанії-2004 без нього не обійшлася бійка з представниками опозиції в Центрвиборчкомі, коли його голий торс бачила вся країна. Він же відзначився під час захисту однопартійця-"есдека" та ексгубернатора Закарпаття Івана Різака від "ментівського свавілля" в ужгородській лікарні. І удостоївся звинувачень з боку "помаранчевих" політиків у нібито незаконному отриманні шикарних земельних ділянок у Пущі Водиці під Києвом та на Закарпатті, а також у незаконному використанні нафтогазових родовищ, що в період одразу після Майдану добряче попсувало йому нерви.

15 лютого 2008-го Шуфрич вкотре відзначився у відстоюванні прав VIP-в'язнів. Він у компанії з двома депутатами-однопартійцями Сівковичем та Владиславом Лук'яновим намагався перешкодити "етапуванню" підслідного ексміністра транспорту Миколи Рудьковського з клініки назад у СІЗО, куди його раніше визначили за рішенням суду. Внаслідок інциденту Рудьковський таки опинився в камері, а Шуфричу самому знадобилася допомога медиків: співробітники спецназу на ногу "бідовому" політику впустили автомобіль, яким депутати намагалися заблокувати дорогу "воронку". З клініки постраждалий регіонал вирушив у гіпсі та на милицях.

Ексглава МНС протягом кількох років залишається одним із найзавидніших холостяків України. Говорив, що не хоче наражати кохану людину на небезпеку, оскільки з нею "можуть розправитися". До речі, наприкінці 2006-го Шуфрича (мабуть, як великого поціновувача жіночої краси) запросили в журі конкурсу "Міс Європа", що проходив у Києві. Після чого його давній ворог Геннадій Москаль (тоді - повноважний представник президента в Криму і колишній заступник голови МВС) порівняв таке запрошення з приєднанням товариства захисту прав тварин до м'ясокомбінату. І нагадав історію про те, як у 1998 році новоспечений нардеп Шуфрич нібито побив, зламавши нижню щелепу, свою дружину, переможницю кількох конкурсів краси Наталію Ворону-Шуфрич, і не поніс за це жодного покарання. Cвоєю чергою Шуфрич лаконічно заперечив, що ця інформація була спростована ще вісім років тому.

Звання, нагороди. У молодості був відзначений званням майстра спорту зі стрільби з лука. За успіхи на полі політичній нагороджений орденом "За заслуги" III ступеня.

20.09.2023 р.